Україна вперше в Лізі націй: яким буде дебют нашої волейбольної збірної?

Sport.ua з допомогою експертів аналізує шанси збірної України у дебютному сезоні Ліги націй

Влітку український волейбол сягнув гучної вершини: вперше в історії чоловіча національна збірна України пробилася в Лігу націй, що об’єднує 18 найсильніших команд світу. Потрапити у VNL українці змогли завдяки високому 14-му місцю у світовому рейтингу.

Всі команди Ліги націй – це еліта чоловічого світового волейболу, серед якої вперше опинилася Україна. Тож на що здатна команда в дебютному сезоні в Лізі націй? Відповіді на це питання шукаємо разом із Зораном Ґаїчем, видатним сербським тренером, під керівництвом якого збірна Югославії виграла золото Олімпіади-2000, а також з екс-гравцем збірної України Ігорем Поповим, котрий у 1991-му ще встиг пограти у Світовій лізі (так тоді іменувалася Ліга націй) у складі збірної СРСР.

Вирішальний крок

Щоб пробитися в Лігу націй, Україна пройшла зигзагоподібний шлях, спершу впавши ледь не на самісіньке дно — на 54 місце рейтингу FIVB. Потім, починаючи з 2016-го, коли на посаду президента Національної федерації волейболу прийшов Михайло Мельник, піднялася до 14-ти найсильніших волейбольних збірних світу. Вражаюче? Так, хоча цей шлях не був встелений трояндами. Дійсно, з приходом нового очільника федерації наша збірна рухалася за наростаючою: перемога в Євролізі-2017, чвертьфінали чемпіонатів Європи і світу. На тлі цих успіхів збірна вперше отримала титульного спонсора – мережу торгових центрів «Епіцентр». В таких умовах вихід у Лігу націй здавався питанням часу.

Втім, у найвідповідальнішу мить, коли залишалося зробити вирішальний крок, окремі провідні волейболісти вирішили підлікуватися чи відпочити й заявили, що пропускають міжнародний сезон-2024. Для нового головного тренера, аргентинця Рауля Лосано, це був своєрідний холодний душ. Але не шок. За підтримки спонсора і керівництва ФВУ Лосано зібрав фактично нову команду і зміг з нею всупереч прогнозам виграти Золоту Євролігу.

«Мене такий результат не здивував. І знаєте, чому? – перепитує Зоран Ґаїч. – Бо Україна вже багато років виховує чимало гравців хорошого світового рівня. Технічно дуже якісних волейболістів, з хорошими антропометричними даними і природними задатками для гри у волейбол. Не треба зациклюватися на одних гравцях. Якщо хтось не хоче грати, то треба брати тих, у кого є бажання. З них буде більше користі. Головне, щоб був правильно організований процес, щоб працювала система волейболу. А вона в Україні зараз дуже якісна».

«Зі свого ігрового досвіду згадую, що будь-які зміни змушують вмикати додаткові резерви, — згоден з Ґаїчем Ігор Попов. – Ось і зараз ті волейболісти, яких викликав Лосано, налаштувалися на рівні підсвідомості довести, що вони не гірші за тих хлопців, які представляли Україну в попередні роки. Їм це вдалося. Тепер ніхто не скаже, що це був другий склад. Інший – так, але не другий».

Проекція на 2025-й

При цьому Ігор Попов не радить категорично відмітати варіанту з поверненням Олега Плотницького, Василя Тупчія, Іллі Ковальова, Віталія Щиткова та інших відомих волейболістів до лав збірної вже під Лігу націй.

«Звісно, це вирішувати тренеру, але я б на місці Рауля Лосано почав підготовку до наступного сезону вже зараз, — каже Попов. – Звернув би увагу на вищу і, може, навіть першу лігу нашого чемпіонату. На молодих волейболістів, які там виступають. Також почав би підготовку до нового сезону з поїздок на матчі потенційних збірників, індивідуальних розмов з кожним із них. Важливо дізнатися, які плани у хлопців, на що вони налаштовані, чи є в них мотивація грати за збірну. Гравці мають почути тренерські вимоги і сказати, що болить їм. Це своєрідний психологічний відбір. А потім, після завершення клубних сезонів, тих волейболістів, які відповідають вимогам, треба викликати на збори. В ідеалі міг би порадити створити другу збірну України. Готуючись до такого турніру, як Ліга націй, треба мати розширений список виконавців».

«Якщо ставити перед собою серйозні завдання, треба орієнтуватися на один кістяк гравців, – стверджує Зоран Ґаїч. – Часта ротація основного складу в такому випадку не є ефективною. Ліга націй – це змагання, в якому важливий навіть не кожен сет, а кожне вигране чи програне очко. Особливо з урахуванням, що відбірних турнірів до чемпіонатів світу та Олімпійських ігор у волейболі немає. Все залежить від місця в рейтингу FIVB. Тому давати гравцям шанс можна лише на тренуваннях чи в товариських матчах. В іграх Ліги націй важливий кожен прийом, кожна подача. Тренери не мають вибору, ніж як виставляти основний склад у кожному матчі».

«Вже зараз, коли до старту в Лізі націй залишилося трохи менше року, гравці і тренерський штаб повинні усвідомити: аби не загубитися поміж найкращих, треба ставати сильнішими, здійснити стрибок у якості гри, фізичних і технічних показниках, психологічній стійкості, — констатує Ігор Попов. – Тому тренер збірної не повинен кидати кандидатів у команду напризволяще, а постійно бути з ними на контакті, давати поради щодо тренувань і вдосконалення фізичних характеристик. Треба цікавитися, приїжджати на матчі клубних команд, розмовляти з клубними тренерами, щоб вони приділяли додаткову увагу не лише підготовці в інтересах клубу, а й під збірну команду».

Спроба прогнозу

Наразі наші експерти не беруться прогнозувати, яке місце здатна посісти збірна України в прем’єрній в історії Лізі націй. «Місяць тому завершилися Олімпійські ігри, які підвели риску під чотирирічним циклом. Наступного дня почався новий, — говорить Ігор Попов. – Відповідно, склади більшості команд зміняться, причому дуже суттєво. Тренери провідних збірних світу, починаючи з чинних олімпійських чемпіонів французів, почнуть будувати команди уже з прицілом під Олімпіаду-2028 у Лос-Анджелесі. Склади омолодяться, а розклади сил у Лізі націй зміняться. Робити якісь висновки зможемо лише після перших проведених матчів. Я переконаний, що збірна України може грати з будь-яким суперником».

Зоран Ґаїч – битий лис, за його плечима не одна Ліга націй. Він акцентує увагу на різних аспектах.

«В Лізі націй дуже багато залежить від жеребкування, – каже серб. – Цьогорічний приклад жіночої збірної Сербії дуже показовий: команда за короткий проміжок часу змушена була здійснити три виснажливих перельоти в Бразилію, США і Японію. А після того повернулася в Європу й провела в Парижі Олімпійські ігри. Стан гравців був препоганий. Тому дуже важливо, щоб бодай один роз'їзний тур Ліги націй відбувався в Європі. Перельоти відбирають надто багато сил. Щоб предметніше говорити про шанси збірної України в Лізі націй, треба зачекати на жеребкування. Точно впевнений, що українці мають закріпитися в цих змаганнях. Ваша команда не вилетить з Ліги націй, ледь туди зайшовши. Повторюся: якість підготовки гравців у вас надто висока, щоб цього побоюватися».

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ, спеціально для Sport.ua